Україна для чи проти людей?
Автор: Сергій Гайдук Дата: 14.02.2011 23:10
Під час останніх президентських виборчих перегонів, тоді ще опозиційна партія регіонів, за свого кандидата найголовнішим гаслом висунула «Україна для людей!». Мабуть, не змогли політтехнологи, які на них працювали, вигадати більш вдалішого слогана, а можливо то такий продуманий хід, або у ньому прихований глибинний підтекст? Насамперед виникає питання пріоритету: а для кого ще може бути Україна, чи, взагалі будь-яка країна на планеті Земля - для тварин, іншопланетян, надлюдей..? Та все ж піар розповсюдили на кожному кроці, де ступають люди, а от чи цей лозунг вони втілюють у життя? Напродиво цікаво, шкода, що з великим сум’яттям, спостерігати за діями нинішньої влади, яка майже рік експериментує над народом.
Український дикий капіталізм на двадцятому році свого існування наближається до останньої фази первісного накопичення капіталу. Розглянемо її детальніше.
Нині засоби виробництва майже всі «прихватизовані» й під контролем великих власників. Ще залишилися ласі рештки державної власності, та цьогоріч і вони знайдуть нових господарів. Уряд покладає на приватизацію великі сподівання, адже додаткових джерел покриття дефіциту бюджету катма.
Позатим у 2011 році уряд спробує остаточно вирішити питання ще одного чи не останнього, що мають українці, джерела капіталу - землі. Власне, вона і так вже розпайована і розподілена між потужними землевласниками-орендаторами. Залишилося лише зняти мораторій та узаконити цей порядок і перетворити землю на повноцінний товар. З цим завданням влада впорається, позаяк з-поміж політичних еліт - і тих, хто при владі, і тих, хто тимчасово в опозиції, - щодо земельного питання існує повне порозуміння. Ось вже і підготували проект закону «Про ринок землі», у якому передбачається створення Фонду земель сільськогосподарського призначення, що буде підпорядкований Кабінету Міністрів Україна, безпосередньо Міністерству аграрної політики та продовольства. Фонд буде займатися викупом землі. Йому ж будуть передані 3 мільйони гектарів землі тих громадян, які одержали паї, однак не користуються ними і не оформили право власності на землю. Проте сьогодні оформити право власності на землю майже неможливо. Фонд зможе продавати землю, або здавати в оренду. Передбачається, що якщо громадянин захоче продати землю, то, в першу чергу він має повідомити про свій намір Фонд, сусідів, місцеві органи самоврядування, фермерів, які працюють у населеному пункті, де знаходиться земля. Тобто ці категорії мають першочергове право на викуп землі. Якщо впродовж місяця ніхто не зацікавиться пропозицією, то власник має право продати землю кому заманеться. Не важко передбачити дії Фонду та інших. Корупція продовжує процвітати. Хто більш впливовий - посадою, або грошима, той вважай і власник. Крапка. Як втіху залишають цим законопроектом - купувати землю зможуть виключно українці. Правильніше – олігархи.
Залишився третій виробничий фактор. Впоравшись із заводами і землею, олігархи згадали і про людей. Це питання влучно висвітлено в анекдоті. Йде засідання Верховної Ради. Виступає голова: «Шановні депутати, підприємства ми приватизували, землю поділили, тепер час і про людей подумати». Голос із зали: «Справді! Душ по триста не завадило б!» Встановлення контролю над робочою силою, або навіть над усім населенням України з боку пануючого класу є системним і неминучим.
Далі – більше. Посилюється контроль над свідомістю через реформу освіти. Число вищих навчальних закладів скорочується, академічна незалежність ліквідовується. В Україні у дефіциті слюсарі. На думку нинішніх керманичів - вища освіта псує електорат. Парадокс, та у цьогорічному бюджеті не закладено коштів на професійну освіту. Що це за принципи реформи, за якими визначається який статус матиме навчальний заклад? Приміром, Києво-Могилянська академія (має 3000, а не 10000 студентів) і вже вона за новаціями Міносвіти прирівнюється до коледжу чи ПТУ? До слова, неодноразово слухав лекції у названій академії. І щоразу мене переповнювала гордість за високий інтелектуальний рівень викладачів та студентів, які читають і навчаються в зазначеному закладі. Модне слово «оптимізація» нині у кожного урядовця на вустах. Загальноосвітні школи закривають з цим же формулюванням. Тільки чомусь починають з українських на Донеччині, яких і так переважно менше, аніж російських. І яку ж освіту отримуватимуть школярі у переповнених класах. Замість того, щоб більш індивідуально викладач міг надавати знання, він буде похапцем навчати. Отака оптимізація.
Працювати українці будуть за новим Трудовим кодексом і новим пенсійним законодавством. Короткий зміст цих реформ - усім працювати до скону за копійки. Безробіття, «біржі праці» вже неспроможні приймати шукаючих роботу. Пропозиції: робочі спеціальності, двірники з зарплатнею в еквіваленті 100-150 американських доларів. Навіть у містечках, де хоч якась інфраструктура наявна, роботи не знайти. Мій рідний брат, якому 35 років, мешкає в районному центрі Київщини, має дві освіти: середньотехнічну та вищу, кілька професій. Він неодноразово звертався до голови райдержадміністрації, і в ті поодинокі підприємства, що має містечко – категорична відмова – вакансій зась. Схожа ситуація з моїм приятелем, якому 51 рік. Він мешкає в іншому райцентрі Київщини, де теж немає робочих місць. Як жити? Хто має 45 років - не проходить віковий ценз. А як же заробити пенсію? Коли до неї ще 15 років працювати за новим пенсійним законодавством. Це для жінок. Позаяк від керманичів та представників влади тільки й чуємо про зростання ВВП, зарплат, пенсій, інвестицій і майбутнього химерного благополуччя. А маємо збільшення тарифів, цін тощо.
Робоча сила має десь жити, відпочивати, інакше кажучи, відновлювати свої властивості. Щодо зарплати, яка забезпечить фізіологічне відновлення, легко впорається Трудовий кодекс, а з дахом над головою – Житловий. Комунальний сектор - єдине джерело прибутків, до якого вже дійшли руки в українських капіталістів. Підвищення тарифів та відродження пені за борги з комунальних послуг у 2011 року - перший крок. Перспектива для бідних та немічних: життя у бараках, під назвою - соціальне житло.
Прогноз на весну: пенсійна реформа і Трудовий кодекс викличуть збурення народу, що «податковий» Майдан здаватиметься дитячими забавками. З точки зору економіки, суспільство ділиться на дві основні верстви: роботодавців і найману робочу силу. Великі власники засобів виробництва, іншими словами олігархи – мають панівне становище у державі. Їхнє надзавдання - зафіксувати цей стан.
Під час Помаранчевої революції рушійною силою виступали ті ж власники, але не такі заможні і впливові. Ще тоді казали: це бунт мільйонерів проти мільярдерів. Мільйонери були добре організовані, мали гроші. Усе це дозволило їм у 2004 році досягти успіху і трансформувати політичне поле.
На другому «податковому» Майдані теж стояли підприємці або дрібна буржуазія. Це активні самозайняті люди, які мали хоч і малий, проте ефективний організаційний і фінансовий ресурс. У них були чіткі економічні вимоги. Ці - самодостатні люди сприймають державу як паралельний світ. Чи підуть вони на третій «пенсійно-трудовий» Майдан? Вони хоч і дрібні, проте роботодавці, і Трудовий кодекс їх, швидше, влаштовує. Пенсійна реформа? Так вони і не розраховують на державу і її пенсії. Вони сплачують мінімальний пенсійний внесок, аби відчепились.
Отаку гримасу має український олігархічний капіталізм.
Чому ж таке відбувається в Україні з українцями? Третина громадян віддала перевагу представникам олігархічного клану, який ще на початку 90-х років скористався розгубленістю та довірливістю народу і ошукав переважну більшість українців начебто гарантованими гарантами трастами та іншими для пограбування створеними компаніями. Ваучери заграбастали олігархи.
Питання навіть не в самому факті загарбанні країни й формуванні владної вертикалі тими, за ким стоїть лише третина виборців. Річ у тому, як таке стало можливе і звідкіля взялася та третина громадян?
Інакше кажучи, якщо хтось висуває гасло: «Україна для українців», – то тут маємо щось на кшталт: «Україна без українців».
І проблема не в тому, що попередні керманичі за минулі роки успішно дискредитували все, пов’язане з питомо українськими цінностями. Річ у тому, що українські цінності для цієї публіки – це щось другорядне, маловартісне, неефективне, у кращому разі – тільки один із інструментів, яким можна користуватися для досягнення власних цілей, не більше.
Після Помаранчевої революції, коли здавалося, що українські та європейські цінності перемогли, воно відійшло на задній план, а наразі знову входить у вжиток, бо без нього пояснити сучасні національно-політичні процеси видається неможливим.
Тепер до нещодавніх так званих дій (зло-дій) влади.
Верховна Рада України не підтримала в першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо декларування доходів та витрат вищих посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави і органів місцевого самоврядування, та їх близьких осіб)», таким чином дозволивши й надалі приховувати доходи та витрати.
Законопроектом передбачалося запровадити спеціальну систему декларування доходів та витрат вищих посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави і органів місцевого самоврядування, та їх близьких осіб.
Згідно з документом, декларуванню підлягають всі витрати на оплату товарів, робіт та послуг, якщо фактична або ринкова вартість окремого товару, роботи та послуги перевищує 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, незалежно від кількості укладених правочинів для отримання відповідного товару, роботи та послуги, а також незалежно від наданих продавцем (виконавцем) розстрочок, відстрочок або знижок. До витрат на придбання товарів прирівнюється отримання товарів на безоплатній або платній основі у користування (оренду, найм, позику тощо).
Законопроект був внесений лідером «Фронту змін». Представляючи документ з трибуни ВР, народний депутат нагадав, що за часів перебування в опозиції Партії регіонів парламент схвалив 15% або щонайменше 50 з 300 законопроектів, внесених опозицією. Сьогодні законопроектів від опозиції прийнято аж 2%, а точніше 13 із 500.
Останні внесення змін 1.02.2010р. до Конституції України підтверджують, що ця влада нехтує основним законом держави, опозицією і народом. Обидва рішення парламенту – щодо виборів Ради в жовтні 2012 р. та виборів Президента у березні 2015р. – були прийняті з грубими порушеннями Конституції України та Закону «Про Регламент Верховної Ради України».
Згідно частин другої, третьої статті 84 Конституції України, «рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Цього дня у Раді вже традиційно не було й половини від тієї кількості депутатів, які зареєструвались у системі «Рада» і наче б то віддали свої голоси за конституційні зміни. Тобто голосування знову здійснювалось чужими картками. Потрібно нагадати, що саме порушення порядку прийняття змін до Конституції в 2004 році стало причиною їхнього скасування. Ця ситуація вкотре довела, що існуючий режим не зупиниться ні перед чим на шляху до повної узурпації влади. Прощавай, демократія!
І наостанок. Стосовно політичних репресій. Склад Кабміну Тимошенко одержав у народі жартівливу назву: «Кабмін Арештантів», скорочено «КабАре». Екс-міністри, їхні заступники з кінця минулого року пресуються Генпрокуратурою по повній, частина з них «сидить». Намагаються їх звинуватити у будь-яких гріхах, зловживаннях тощо. Позаяк, інтернет-ресурс «Українська правда» публікує скандальні та документально підтверджені дані, як перший віце-прем’єр використовує бюджетні кошти для власного бізнесу, а прем’єр-міністр не чистий на руку у питаннях державної нерухомості. Позатим, він же, грубо порушуючи бюджетне законодавство у вигляді рішень парламенту, з метою латання бюджетних дірок переказує кошти з інших статей бюджету, включаючи захищені, які взагалі чіпати не дозволено.
Та Генпрокуратура ці факти не помічає. Мабуть, цьому є обґрунтоване пояснення. Цьогоріч фінансування даного органу збільшили на мільярд.
А що вже казати про справи, які порушено проти організаторів «підприємницького» Майдану щодо пошкодження гранітної плитки на площі. При цьому забуваючи, що впродовж багатьох років на ньому тупцювали всі кому забажалося, включаючи групи підтримки сьогоднішнього президента.
Врешті-решт, повторне порушення справи стосовно фігурантів акції «Україна без Кучми» десятилітньої давності взагалі свідчить про нездоровий глузд, і тільки з одним наміром – залякати. А може це екс-президент вирішив помститися, бо у той час він цього зробити не міг? Позаяк навіть за його президентства демократії та права у державі було більше.
То для кого ж Україна? Мабуть, для VIP людей?
Автор: Сергій Гайдук
прочтений: 3157 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 6179
Цена: 1 noo
|
Ваши комментарии
|
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь
О сервере
О проекте
Юмор
Работа
О нас
Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc
|
