Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это ваше право на информацию.

Альтернатива лжи не другая ложь, другого размера и другой формы, а истина. ©

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Хрущовки: історія, яка і досі живе
Автор: Юрий Воеводин      Дата: 28.10.2021 21:05


Хрущовки: історія, яка і досі живе      Ресурс так званих хрущовок добігає кінця, але треба віддати належне будинкам, які врятували столицю від житлової кризи. Згадаємо, як радянські проектувальники надурили громадян, хто й під яку талію розрахували розмір кухні у наймасовіших квартирах та де шукати найстарішу київську хрущовку?
     
     На межі ХІХ-ХХ століть Київ активно забудовувався. Багатії зводили у центрі міста кількаповерхові багатокімнатні особняки, та дуже скоро більшовики скасували право приватної власності на нерухомість у містах і перетворили шикарні будинки на комуналки. За одними дверима, в одному котлі опинилися селяни й аристократи, старі й молоді, чоловіки й жінки. На десяток людей – спільний санвузол та єдина плита на тісній кухні. Наркомздрав порахував, що 9 квадратних метрів – цілком достатній простір для однієї особи, але часто-густо на кожного мешканця комуналки припадало значно менше. Й навіть така щільність розселення не вирішувала проблеми нестачі житла для всіх охочих оселитися у місті. Якщо на початку ХХ ст. у Києві проживало трохи більше 500 тисяч жителів, то до 1940 року ця цифра майже подвоїлася. Житла катастрофічно не вистачало й перед війною. У повоєнні роки проблема постає ще гостріше, адже частина будинків зруйнована. Норму житлової площі на одну особу зменшують до 6 квадратів, але ситуацію це не рятує.
     
     Більш-менш впоратися з житловою кризою у столиці допомогли лише хрущовки. Нині можна довго перераховувати недоліки такого помешкання, але тоді, після комуналки чи бараку, окрема квартира з власними туалетом, ванною і кухнею здавалася райським куточком.
     
     Побудовані у середині минулого століття хрущовки й донині залишаються чи не найбільш поширеним варіантом житла на ринку нерухомості столиці.
     
     Великовузлове конструювання
     
     У 1956 році на черговому з’їзді партії влада озвучує амбітну обіцянку в наступні 20 років повністю подолати дефіцит житла. Через рік затверджується постанова “Про розвиток житлового будівництва в СРСР” і нова редакція будівельних норм і правил БНіП II-В.10-58 “Житлові будинки”.
     
     Квартири будують як тимчасові. Архітектори розуміють, найдешевший і найшвидший варіант – споруджувати будинки з чогось, що за розміром більше, ніж цегла. Розробляють кілька варіантів панелей, які потім на місці будівництва можна буде складати докупи, як дитячий конструктор.
     
     Один з варіантів – у форму викладають облицювання, прокладають металеву арматуру, заливають бетоном і сушать. Це найпоширеніша технологія. Тим часом у Києві, де є свої цегляні заводи, блоки виготовляють з цегли. Її щільно вкладають у форму потрібного розміру, заливають бетоном, сушать і відразу ж везуть на будівельний майданчик, де кран підхоплює таку панель і подає її монтажникам. Зовні будинок виглядає як цегляна кладка, але по суті це теж панельне будівництво. Разом з тим чимало будинків зводять і звичайною цегляною кладкою.
     
     Найстарішу київську хрущовку радять шукати на Коломийський провулку. Вона була побудована в 1957 році. Та цей проект не отримав масового поширення, адже квартири мали аж надто малі габарити: триметрові кухні та кімнати – менше десяти квадратів.
     
     Всі хрущовки здаються однаковими лише на перший погляд. Існувало кілька масових серій.
     
     Найдешевший варіант – серія К-70 чи так звані лагутенковські будинки. Головна перевага – надзвичайна швидкість будівництва, подекуди з нуля до повної готовності об’єкт зводили за 10-12 днів. Але таке житло мало шалену кількість недоліків. Та Київ пронесло – житло серії К-70 з його 4-сантиметровими стінами та одвічно мокрим горищем у Києві не зводилося.
     
     Наймасовіша київська серія була розроблена в КиївЗНДІЕП і мала маркування 1-480. Перші такі будинки споруджувалися з цегляних блоків переважно на Печерську, Нивках та Залізничному масиві у Солом’янському районі. Деякі будинки цієї серії будувалися ручною кладкою. Пізніше все житло серії 1-480 складали з залізобетонних панелей – чимало таких будинків звели на Воскресенці, Нивках, Дарниці, а також на Комсомольському та Лісовому масивах.
     
     На старті масового будівництва житла у Києві також зводилися будинки серії 438. Принципова відмінність – товщі, ніж у 480-ї версії, стіни. Втім, центральна влада звернула увагу лише на те, що вони обходяться дорожче. Через кілька років від цього проекту відмовилися.
     
     Крім того, протягом 1958-1978 років у Києві будували хрущовки серії 437, розроблені в “Гіпрограді”.
     
     На Чоколівці, Відрадному й Нивках часто можна зустріти будинки з серії 464 – панельне житло зі стандартним набором недоліків: невеличка кухня, прохідні кімнати, погана теплоізоляція зовні та нікудишня звукоізоляція всередині. Натомість у них порівняно з цегляними хрущовками було більше трикімнатних квартир.
     
     За наказом партії будують по-новому: швидко й багато. Щоб забезпечити масовість зведення будинків, економлять на всьому.
     
     Стелю опускають зі сталінських 3,2 м до 2,5 м. Завдяки цьому загальний кошторис будинку зменшується на 4-5%.
     
     Якщо раніше житлова площа двокімнатної квартири становила близько 40 м, тепер її врізають наполовину, а прохідні кімнати стають нормою.
     
     Кухня окрема, й на тому спасибі. Та розміститися тут всією родиною непросто, адже її квадратуру “стискають” до 4-5 м. Жінок заспокоюють рекламними роликами на телебаченні. Приємний чоловічий голос за кадром переконує: тепер, щоб зварити борщ, господині не потрібно намотувати великі відстані – все ж під рукою.
     
     Ванна – переважно спільна з туалетом. Але це не найгірший варіант, бо тут можна хоч якось розвернутися. А от окрема вбиральня – всього 73 см завширшки. Кажуть, нібито в Хрущова просили дозволу додати трішки простору туалетній кімнаті, але він “приміряв” її габарити на себе і видав: “Якщо я вліз, то й інші влізуть”. Такий же критерій проглядається й у розмірі балкону. Та й він є не завжди.
     
     Масове будівництво будинків висотою у п’ять поверхів – теж данина економії. Згідно з будівельними нормами, саме така поверховість дозволяє обходитися без ліфту. Його відсутність заощаджує забудовникам близько 18%.
     
     І все-таки параметри, за якими зводили масове житло не були випадковими.
     
     В Європі, зокрема у Німеччині, типові багатоквартирні будинки для працівників заводів будували ще в середині ХІХ століття. Але при цьому спиралися на висновки гігієністів щодо мінімального необхідного людині для руху і дихання простору – це 9 квадратних метрів. Пізніше цей досвід вивчали і проектувальники хрущовок. Але врешті все-таки обдурили власників омріяних квартир. На відміну від своїх німецьких колег, вони не передбачили в квартирах комірчин для зберігання габаритних речей. В радянських малогабаритних квартирах цю функцію вимушено візьме на себе балкон, зазвичай завалений по самі бильця санчатами, лижами, запасами овочів та найрізноманітнішим мотлохом.
     
     Стискати внутрішній простір квартири в хрущовці допомагав не лише німецький досвід, а й випускник архітектурного відділення Київського художнього училища Лазарь Чериковер. Його називають одним із засновників фізіологічного мінімалізму.
     
     Щоразу намагаючись розташувати у коридорі хрущовки дитячий велосипед чи просто лавку для взування, можете сміливо згадувати це ім’я.
     
     Чериковер написав численні статті й кілька книг, присвячених устаткуванню маленьких квартир.
     
     Це він порахував, що для вранішнього вмивання будь-якій дорослій людині достатньо 50 см простору перед умивальником, а для витирання банним рушником – 1,1 м. За кресленнями Чериковера, жінка перед робочою поверхнею кухонного столу повинна займати лише 35 см, і не більше 80 см, одягаючи зимове пальто у коридорі.
     
      Власне, й за крихітний розмір кімнат можна дякувати цьому великому теоретику з питань архітектури й інтер’єру. Він вважав, що для зберігання речей у шафі одній людині достатньо 50 см штанги, а отже родині з трьох чоловік достатньо мати у квартирі лише один півтораметровий шифоньєр. Зокрема вважалося, що чоловік там зберігатиме лише один костюм і пару-трійку сорочок.
     
     Ламати – не будувати
     
     Так стверджує народна мудрість. Та у випадку з хрущовками вона справджується з точністю до навпаки. Якщо будувалося масове житло дуже швидко, то програма реновації – знесення морально і фізично застарілих будинків та будівництво на їхньому місці сучасних багатоквартирних будинків – буксує не один рік.
     
     Закон “Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” схвалили ще у 2006 році. На тому й крапка. Планувалося відпрацювати на столичних хрущовках пілотний проект, а потім запустити його й в інших великих містах. Минуло кілька років – і у столичному Лісовому масиві нібито навіть обрали перший об’єкт для знесення та зведення на його місці нового будинку. Та поки що жодна з київських хрущовок не постраждала.


Автор: Юрий Воеводин прочтений: 162 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 39095
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Bloodway

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика