"Єда" пішла на комбікорм",...
Автор: Станислав Власенко Дата: 06.07.2002 07:43
№ 25/273, 24 червня 2002 року "Єдина Україна": завершення шлюбу за політичним розрахунком Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства Була без радості любов, розлука буде без печалі
Епіграф "Єдина Україна". Вже net", "Сім кольорів згаслої "заєдистської райдуги", "Єда
розшерстилася", "Єда" пішла на комбікорм",... із значною долею іронії вказували
різноманітні
українські видання, коментуючи процес партійного розлучення в найбільшій
провладній фракції
українського парламенту "Єдина Україна". Саме про такий фінал нетривалої
фракційної
життєздатності "Єдиної України" невтомно твердили як самі політики, так і ті,
хто досліджує
парламентську "гру за склом". В той же час, виходячи із спостереження колишніх
центробіжних
тенденцій у самій фракції, виникає запитання: наскільки вдалим був "шлюб партій
за владним
розрахунком"? Чи справді фракція проіснувала рівно стільки, скільки це було
прийнятно та вигідно
тим силам, які її створювали, навіть незважаючи на те, що деякі публічно
недекларовані завдання
було виконано лише частково. Так чи інакше, політичний "консорціум" партій влади
розпався. Чи не перші публічні симптоми початку процесу розлучення з'явилися ще до обрання Володимира Литвина спікером. Про певні плани говорив лідер "Трудової України"
Сергій Тігіпко. А
21 травня голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович заявив у
Донецьку про плани
щодо створення групи "Регіони України" у складі фракції "Єдина Україна".
Поступово процес пішов.
І "шлюб за політичним розрахунком" завершується розлученням із тими же
розрахунками. 18 червня стало відомо, що на засіданні парламентської фракції "Єдина Україна"
ухвалено
офіційне рішення про реорганізацію фракції в блок фракцій і депутатських груп.
За словами лідера
"Трудової України" Сергія Тігіпка, на основі фракції "Єдина Україна" будуть
створені фракції
Народно-демократичної партії, "Регіони України", "Трудова Україна", "Аграрії
України",
"Промисловці і підприємці", "Народовладдя". Також усі новостворені фракції
перебирають на себе
зобов'язання, взяті перед виборцями блоком "За єдину Україну!", а новоспечені
керівники
підписують між собою відповідну угоду про співпрацю. 20 червня "трансформація" "Єдиної України" врешті-решт формалізувалася. Але
кількість
суб'єктів ініціативи щодо створення фракцій виявилася дещо більшою, ніж
анонсувалося раніше. На
фундаменті "Єди" виникло сім депутатських фракцій і груп. Зокрема, створено
депутатську групу
"Народовладдя", до якої увійшли 17 народних обранців. Співголовами фракції мають
бути Богдан
Губський, Сергій Осика, Олег Беспалов і Лев Миримський. Утворилася фракція партій Партії промисловців і підприємців України та "Трудова
Україна",
до якої увійшли 38 депутатів. Її представлятимуть у ВР лідер фракції Сергій
Тігіпко та інші поважні
уповноважені. До новоствореної групи "Аграрники України" увійшли 16 депутатів. Представлятиме
групу її
лідер Катерина Ващук. НДП має 18 парламентських "штиків". Представлятиме її
лідер фракції
Валерій Пустовойтенко. До фракції "Регіони України" увійшли 35 народних депутатів. Її представлятиме
Раїса
Богатирьова. Трохи раніше один із донеччан Володимир Рибак вказував, що "під
прапори фракції
Партії регіонів" можуть стати "близько 60 осіб. Не виключено, що з них буде
створено не одну, а дві
фракції" ("День", 8 червня 2002 р.). Так і сталося. До депутатської групи
"Європейський вибір"
увійшло 15 народних обранців. Групу представлятимуть Валентин Савицький та
Василь Потапов.
Переважний склад групи - представники Партії регіонів, яких іноді називають
партією одного
регіону - "донецького". Депутатську групу "Демократичні ініціативи" створили 16 народних депутатів.
Представлятиме групу її лідер Степан Гавриш. А поки екс-лідер екс-мегафракції
Володимир Литвин
вказує з приводу заєдистського розлучення: "Нам не потрібна мегафракція, нам
потрібен результат".
Таке розхоже висловлювання новоспеченого публічного політика виглядає доволі
симптоматично,
адже власний "результат" та реалізацію прагнень Президента було здійснено -
екс-глава
президентської Адміністрації Володимир Литвин отримав посаду спікера, результати
голосування
були буквально "вичавлені" з парламенту. Після цієї процедури фракція та її
соратники стали
нагадувати "видавлений лимон". Незважаючи на сьогоднішні здобуті (у вигляді спікера, віце-спікера чотирьох
парламентських
комітетів) і збережені (прем'єр-міністр та деякі члени уряду) надбання блоку,
виникає логічне
запитання: чи всі завдання та цілі в межах цієї мегафракції вдалося
зреалізувати? Йдеться як про
кулуарні, так і про публічно озвучені цілі. Ми дозволимо собі побути дуже
наївними і нагадаємо про
офіційно задекларовані завдання блоку перед виборами, які члени блоку обіцяли
реалізовувати.
Зокрема, в офіційних документах виборчого блоку "За Єдину Україну!" вказувалося,
що "метою
утворення блоку є формування центристської більшості в наступному складі
Верховної Ради України
зі створенням надалі відповідального уряду, здатного провадити послідовну
політику, спрямовану на
досягнення сталого розвитку, зростання валового національного продукту,
неухильного підвищення
рівня життя населення". Далі більше - "відмінність блоку "За Єдину Україну!" від
інших
передвиборчих об'єднань полягає в практичній готовності осіб, які йдуть на
вибори під маркою
блоку, виконувати взяті на себе зобов'язання. Це було неодноразово доведено
їхньою діяльністю в
галузі державного управління…". Водночас не можна не зазначити, що цей життєстверджувальний текст писався тоді,
коли
результати народного волевиявлення ще не були відомі. Після 31 березня, з
урахуванням того, що
блок спромігся провести до парламенту лише 35 списочників, реалізація прагнень
щодо кістяка
більшості ставала блефом. Але немає правил без виключень, і фракція "Єдина
Україна" почала
зростати за рахунок мажоритарних кандидатів. Ефективність рекрутування
зумовлювалася
нейтралізацією по відношенню до них сукупності різноманітних владних "ресурсів",
уособлених в
податковій, санепідемстанції тощо. Водночас, після специфічного тріумфу Литвина
обіцянки було
виконано і мажоритарну частину "Єдиної України" вже майже ніщо не затримувало у
її лавах. Тим
більше, що зелене світло на розлучення було дано згори. У фракції склалася
класична "революційна
ситуація", коли верхи не можуть, а фракційні низи не хочуть перебувати у форматі
"Єдиної України".
Мегафракція фактично "придушувала" мажоритарні та деякі партійні
індивідуальності, і у підсумку
депутатська екзистенція взяла гору. Один із яскравих представників донецького
регіону Володимир
Рибак, характеризуючи процеси в "Єдиній Україні" вказував: "Звичайно, у нас є
своя думка з дуже
багатьох питань. Природно, вона не завжди збігається з думкою керівництва
"Єдиної України".
Наприклад, хтось хоче надмірної централізації в розв'язанні адміністративних чи
господарчих
питань. Ми з таким підходом не згодні, оскільки є прихильниками децентралізації,
надання більшої
свободи на місцях". ("День", 8 червня 2002 р.). Малодемократичний формат фракції заважав реалізації різноманітних планів окремих
осіб, у
тому числі і щодо тісного спілкування з виконавчою владою, ускладнював процеси
лобіювання
інтересів. Крім того залишилися нереалізовані амбіції "заєдинців" під час
розподілу керівних посад у
комітетах - у цьому контексті обрання Литвина виявилося надто коштовним для
фракції та її
"єдиних", але дуже різноманітних членів. Зокрема, "єдинцям" вдалося взяти з
затяжними нарадами 4
комітети - з питань фінансів і банківської діяльності (Сергій Буряк), з питань
паливно-енергетичного
комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки (Андрій Клюєв), з закордонних
справ (Дмитро
Табачник), з питань транспорту і зв'язку (Валерій Пустовойтенко). З цього
переліку можна побачити,
що далеко не всі партійні амбіції партійних сегментів фракції було враховано,
майже нічого не
отримали донеччани, звичайно, якщо не рахувати посади віце-спікера Васильєва та
керівника
комітету з питань ПЕК. Утворення стійкої більшості, навіть за рахунок мажоритарних депутатів, з огляду
на
результати виборів та післявиборні політичні реалії, не підлягало реалізації.
Своєрідна російська
калька з "Мєдвєдя", або "Єдінства" на українському парламентському грунті через
політичну та
ментальну специфіку так і не змогла дати великого врожаю, зреалізуватися повною
мірою, до речі як
і інші російські піарно-виборні проекти. Згадаємо, що виборчий блок "За Єдину Україну!", на основі якого потім виникла
"Єдина
Україна", мав усі ознаки та характеристики типового виборчого проекту, спеченого
на владній кухні.
В його списку було щось чеховське, і пересічний громадянин міг знімати капелюха,
дивлячись на
реєстр різного рівня начальників, презентований у списку блоку. Одним із
покликань блоку "За
Єдину Україну!" було розв'язання майбутніх кадрових питань, забезпечення чинній
владі
стабільності та недоторканності. "Форма консолідації адміністративно-політичної,
бізнесової і
регіональних еліт під Леоніда Кучму на період парламентських виборів", - так
вказував аналітик
Володимир Фесенко, характеризуючи це утворення. Це визначення доволі осяжно
демонструє як
причини тимчасового об'єднання, так і можливі засоби для досягнення результатів. Не є черговим секретом також і те, що свою мажоритарно-пропорційну перемогу блок виковував у кузні "адмінресурсу", цього специфічного пострадянського надбання,
яке традиційно
трактується, як втручання влади у виборчий процес шляхом розподілу різноманітних
ресурсів,
контроль над якими сконцентрований в руках чиновників, управлінців різного
рівня. Блок був
справжнім рекордсменом у використанні відповідних важелів впливу. Виборчий блок "За Єдину Україну!" ніколи не представляв собою стрункого
політичного
об'єднання, якому притаманна витончена, спільна для всіх ідеологічна
спрямованість. Більше того,
також не є таємницею, що до складу блоку входили чисельні "закляті друзі", які
мали різні інтереси у
сфері політики. У блоці перебували представники різних регіональних бізнес-груп,
яких скоріше
можна було б розцінювати як конкурентів, ніж партнерів. Тому нинішнє розлучення
в цьому
контексті виглядає органічним кроком. Проте стратегічні завдання у виборчому
контексті,
помножені на реалізацію президентської волі, певний час дозволяли побачити
прагнення української
політичної еліти бути вищими за партійно-номенклатурні амбіції. Але розуміння
цього давалося
дуже нелегко. Підписання Угоди про створення блоку лідерами п'яти партій
відбулося 15 грудня
2001 року. Але, достатньо пригадати майже піврічну шеренгу різноманітних
декларацій про наміри
щодо створення спільного передвиборчого блоку політичних партій: Аграрної партії
України,
Народно-демократичної партії, "Трудової України" та Партії регіонів, заяву
лідерів НДП, "Трудової
України" і Партії регіонів про наміри щодо утворення єдиної партії. Водночас це
задеклароване, але
більш ніж штучне прагнення партійно-владного проекту також природно не було
реалізованим, хоча
кроки до цього робилися. Нагадаємо, що ще 29 березня, напередодні виборів,
чотирнадцять
політичних партій підписали декларацію про створення партії "За єдину Україну!"
на базі
відповідного блоку. Документ підписали нинішні "герої" розлучення - Партія
промисловців і
підприємців України, НДП, "Трудова Україна", "Партія регіонів", АПУ, "Демсоюз".
Проте, ця
коштовна ініціатива - на з'їзді були присутні майже тисяча осіб - виявилася
черговим піар-проектом
та зайвим сигналом місцевій владі відносно того, "хто в домі господар". Уже сьогодні лідер НДП Валерій Пустовойтенко заявляє, що НДП не має наміру
приєднуватися до процесу об'єднання партій, що входять в блок "За єдину
Україну!". "У нас є своя
партія - і будемо далі працювати", - додав він (www.for-ua.com, 20 червня 2002
р.). Такої позиції,
ймовірно, дотримуватимуться й інші учасники політичного консорціуму. Можна побачити, що традиційні партійці отримали у складі новостворених фракцій
зовсім не
ту кількість народних обранців, на яку розраховували. Це сталося не тільки через
те, що
мажоритарники вирішили перейти на власні хліби. Партійці також не виконали
обіцяного. Особливо
кидається в очі різке скорочення чисельності фракції НДП. Нещодавно Анатолій
Толстоухов
вказував, що як мінімум 27 "єдинників" готові увійти у новостворювану фракцію.
Нині ж, за словами
партійного лідера Валерія Пустовойтенка, фракція втратила 10 членів партії, які
пройшли до
парламенту за одномандатними округами, - ці люди залишаться в регіональних
групах, виконуючи,
за словами лідера НДП, "накази губернаторів". Можна припустити, що під
"губернаторами", які
надають "накази", Валерій Пустовойтенко мав на увазі стійкого НДПіста, голову
Харківської
облдержадміністрації Євгена Кушнарьова, адже до іншої депгрупи "Демократичні
ініціативи"
увійшло сім харків'ян або наближених до цієї групи, які володіють мандатами
колишньої партії
влади. Водночас "Єдина Україна" стає донором і для інших фракцій. Зокрема, існує
інформація, що
троє членів колишньої мегафракції народні депутати Валерій Горбатов, Ігор
Франчук і Олександр
Царенко поповнять фракцію СДПУ(о), що виглядає доволі органічно з огляду на
кримське політичне
походження перших двох. Кожний із лідерів новостворених утворень має свою публічну історію, деякі -
досвід
перебування у різних партіях та головування ними. Український синдром
гетьманства глибоко пускає
корені і здається, що кожний депутат горить бажанням створити власну фракцію.
Водночас дуже
часто дійсні натхненники створення нових фракцій перебувають далеко поза межами
парламенту.
Наприклад, існують відомості, що депутатська група "Європейській вибір" виникла
через реалізацію
можливостей і планів голови ДПАУ Миколи Азарова. "Демократичні ініціативи"
називають
"харківським проектом". Розпорошення "Єдиної України" на парламентські "княжі наділи" може вказувати на
те, що
незабаром вплив на Кабмін з боку парламенту та його окремих представників має
зрости як мінімум
в сім разів, що не сприятиме стабільності уряду Анатолія Кінаха та збереження
його статусу-кво. Є всі підстави вважати, що скоро на парламентський арені з'являться чергові
фракційні гравці
із власними "піковими інтересами" та, відповідно до цього, прагненнями до
результатів. З одного
боку цей процес можна назвати шляхом до ефективного фракційного менеджменту:
невеликими
фракціями легше управляти - у них більше самоврядування та самостійності, а отже
й можливостей
для самореалізації. "Фракцією чисельністю у 180 із гаком осіб керувати
неможливо. Уявіть собі -
зібралися вони в одному приміщенні. Голова питає: підтримаємо таку-от ухвалу?
Всі дружно:
"Підтримаємо, звичайно!" І розійшлися. Обговорення - ніякого", - зазначав
Володимир Рибак,
вказуючи на непростий досвід "Єди". У цій ситуації парламентським колегам "Єдиної України" - членам "Нашої України"
залишається радіти відносно того, що не вони першими пройшли відповідну
процедуру розлучення.
Адже існує популярна думка, що специфічні процеси партійної поляризації майже
паралельно
відбувалися у мегафракціях. Існує також одна проблема, корені якої сягають у комплексі питань відносно
такого
незримого явища, як наявність або відсутність політичної відповідальності.
Назагал українське
законодавство, у тому числі й виборче, є доволі ліберальним по відношенню до
процесів розпаду у
парламентських партіях та блоках, які прийшли до влади за результатами виборів.
Саме тому
наприкінці діяльності ВР 3-го скликання ми мали у "структурованому" парламенті
далеко не ті назви
політфракцій, які перемогли під час виборів 1998 року. На парламентській мапі
3-го скликання
з'явилися фракції "Трудова Україна", виросли різні модифікації "регіонів" у
вигляді "Відродження
регіонів" та "Регіонів України", натомість зникла фракція ПСПУ. Верховна Рада
4-го скликання стає
гідним спадкоємцем подібних традицій. Сьогодні майже не йдеться про питання
політичної
відповідальності перед тими, хто голосував за цільний блок як такий, але не за
виборчий проект "За
Єдину Україну!". Ймовірно, незабаром лідери фракцій та груп підпишуть чергову
угоду, де будуть
задекларовані чергові слова про чергову консолідацію. Не більше, але й не
менше...
|
Ваши комментарии
|
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь
О сервере
О проекте
Юмор
Работа
О нас
Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc
|
