ВЕЛИКІ ПРИГОДИ ЗА ДВА ДНІ Автор: Станислав Власенко      Дата: 06.02.2006 10:51      Мальовнича Тернопільщина завжди славилася своєю привітньостю та гостинністю. Все більше і більше мешканців міст намагаються вирватися з кам'яних обіймів своїх мегаполісів і хоч на кілька днів опинитися на лоні природі. Мандруючі дорогами тернопільської області можна не тільки відпочити, а й духовно збагатитися. Але брак часу багатьом ставав на заваді. Тепер цієї проблеми не існує, було б тільки бажання.      Почувши про можливість помандрувати тернопільщиною ні хвилини не вагався, - їхати. До того ж й друзів та знайомих запросив. Так, що в пятницю під північ вже сідаємо на потяг. А рано вранці наступного дня виходимо на вокзалі Тернополя. Нас вже чекають. Розміщуємося в бусику і в дорогу.      Першою зупинкою на нашому маршруті є стародавня і славетна Теребовля. Назву міста виводять від слів “теребівля” - місце, очищене від заростей, або “теребити” - корчувати ліс, розчищати землю під поле. Крутою спіральною стежкою піднімаємося на Замкову гору. З чотирикутної вежі видно всю фортецю XVII століття. У плані замок має неправильну, видовжену і звужену на південь форму п’ятикутника, що повторює конфігурацію гори. Потужні мури, шириною від двох з половиною до п’яти метрів, посічені отворами бійниць, були пристосовані до тривалої оборони. Південна і західна вежі збереглися на висоту двох ярусів, а східна - трьох ярусів. Вони мали внутрішні дерев’яні бойові галереї. У східній оборонній стіні на значній висоті є в’їзд до замку у вигляді арки з тесаного білого каменю і з різьбленими кам’яними консолями з внутрішнього боку, на які опирався звідний міст. Криниця, розташована в центрі замку, частково завалена і перекрита монолітною плитою. Підземні ходи й глибокі льохи ще чекають своїх дослідників. Про внутрізамкові споруди нагадують хіба порослі травою і чагарником пагорби. На території замку розкопано поховання, датоване XVI століттям. Під зотлілими дверима виявлено останки чоловіка, жінки і дитини. Усі вони, обнявшись, лежали у виритій вапняковій заглибині.      На північ від фортеці шумить 80-річний бір реліктової чорної європейської сосни, в якому ще з княжих часів збереглися залишки оборонних земляних валів.      Із висоти Замкової гори добре видно, як розширилося, розбудувалося місто. Пам’ятка архітектури - Миколаївська церква (XVI ст.) є унікальним зразком оборонної культової споруди із закритим бойовим ярусом і бійницями над апсидою. Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів (1635-1640 рр.) належить до творів ренесансно-барочної архітектури. Він складається з масивного костьолу, до якого з північного заходу прибудований двоповерховий монастир, оборонних стін з двоярусними наріжними вежами і надвратної дзвіниці, що розміщена в центрі південно-східної оборонної стіни. Мур і вежі муровані із цегли й оснащені бійницями. Сьогодні костьол монастиря реконструйований у церкву св. Володимира, а в монастирських келіях розташована семінарія УАПЦ. Навпроти монастиря оо. Кармелітів - будинок міської ради, над яким височить чотирикутна вежа.      Будівля парафіяльного латинського костьолу (1924-1927 рр.), пристосована пізніше під районний будинок культури, хоча позбулася після Другої світової війни верхніх частин двох веж, все ж таки справляє приємне враження, вносячи певний колорит в архітектурний ансамбль міста. Споруда, побудована в стилі старої християнської базиліки, творить у плані прямокутник розміром 40,35 х 20,45 метра, що з тильного боку завершується трьома півкруглими апсидами. Внутрішній об’єм костьолу складається з трьох нав. Головна нава висотою 11,61 метра відділена від бічних кам’яними іонічними колонами. Нави перекриті кесонними стелями. Територія перед костьолом огороджена колонадою з кам’яних доричних колон, зв’язаних зверху залізобетонним поясом, накритим у наш час черепичним дахом.      Ще однією цікавою пам’яткою архітектури є Підгір’янський, або Угорницький монастир (точніше, його руїни) на недалекій південній околиці Теребовлі біля с. Підгора. Офіційно пам’ятка датована XVII століттям, але її початки губляться ще в ХІІ столітті. Це один із цікавих монастирських комплексів Поділля. Монастир і церква чину св. Василія Великого розташовані на високому пагорбі, який омивають води Серету. Монастир і зблокована з ним церква були свого часу обведені кам’яним муром. У плані територія монастиря має форму неправильного чотирикутника з двоярусними кам’яними вежами по кутах. Із веж найкраще збереглася південно-західна. Вежі та мур були пристосовані до оборони. В північному мурі частково збереглася в’їзна брама. Нині з монастирських будівель залишилися тільки руїни. Монастирська церква у 1992 році відбудована і відновила свою діяльність. Красу Теребовлі творить не тільки колоритна забудова, а й мальовнича природа довкілля, тихоплинна Гнізна, що розділяє місто на дві частини.      Трохи більще за півгодини і ми підїжджаємо до села Зарваниці — відомого відпустового місця Української Греко-Католицької Церкви на Теребовлянщині. Саме тут знаходиться Святе джерело, біля якого в давнину з'явилася ченцю Матір Божа. Над джерелом побудована каплиця, де поміщена ікона Зарваницької Матері Божої, якій у 1867р. папа Пій IX надав відпустового значення.      Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої — одна із найдавніших в Україні. Вона дійшла до наших днів із XIII століття. У 2000 році в Зарваниці за р.Стрипа, під лісом, виріс релігійний комплекс, який складається із величезного Собору Зарваницької Матері Божої, надбрамної каплиці, каплиці над Святим джерелом, 60-метрової по висоті дзвіниці, архітектурно-скульптурної композиції з мармуровою скульптурою Богородиці, Хресної дороги.      У північній частині села побудоване співоче поле для проведення мистецько-духовних заходів. Воно вміщує до 50 тис. глядачів. До с.Зарваниці прилягає ландшафтний заказник, який створений з метою збереження унікального ландшафту, історико-культурних комплексів і об'єктів, створення умов для організації паломництва, туризму, відпочинку і духовного збагачення людини. Щороку сотні тисяч прочан зі всього світу приїжджають і приходять до Зарваницького чудотворного образу і джерела.      Сповнені побаченим не замітили як опинилися в Бучачі. Назва міста Бучач походить від архаїчного слова “буча” в значенні “корінна вода напровесні, бистрина і глибінь”, що досить точно відображає навколишній ландшафт. Існує ще така версія, що на місці теперішнього Бучача та на його околицях у глибоку давнину росли букові ліси й напевно від бучини і походить назва.      На перехресті шосейних доріг у напрямку Тернополя, Чорткова та Івано-Франківська зберігся двоярусний постамент прямокутної форми, на якому в 1750 році була встановлена статуя св. Іоанна. Авторами цієї архітектурно-скульптурної композиції були архітектор Бернард Меретин та скульптор Йоан-еорг Пінзель.      Міст через Стрипу, який проїжджаємо, називають Чорним. Колись на місці залізобетонного моста був дерев’яний. Колір просмоленої деревини, за переказами, дав йому назву. А ще, розповідають, міст у свідомості давніх мешканців був “чорний”, бо стояв на Кучманському шляху, і по ньому басували турецькі яничари й кримські завойовники, які вивозили бранців далеко за море.      При в’їзді до центральної частини міста зліва, розташована церква Покрови Пресвятої Богородиці. Храм постав у передмісті Бучача замість старої церковці, котра була збудована в часи турецьких наїздів. Стару церкву, що підупала, за наказом Миколи Потоцького біля 1764 року розібрали, а на її місці того ж року збудували нову, в стилі пізнього бароко. Її архітектором був Бернард Меретин - будівничий Львівського собору св. Юра і ратуші в Бучачі. В 1865 році церква згоріла, але стараннями о. Михайла Куриловича, бучацького пароха, була відновлена. В плані вона становить грецький рівнокінцевий хрест. Пластика стін, обтічної форми наріжні кути створюють враження просторової невикінченості. Мистецька цінність церкви Покрови найбільше,була зумовлена різьбою Пінзеля, блискучою за виконанням, неповторною в українській скульптурі XVIII століття. Відомо, що настінний розпис церкви виконав Яків Головацький (1735 р. - після 1771 р.). Він працював у малярні Почаївської лаври і здійснював живописні роботи для багатьох церков Галичини. Церква Покрови - пам’ятка архітектури XVIII століття, яка перебуває під охороною держави. На подвір’ї храму споруджено гробницю жертвам сталінського режиму, останки яких було виявлено 1991 року в церковних підвалах.      У центрі міста оглядаємо славнозвісну ратушу, одну з кращих пам’яток архітектури XVIII століття в Україні, яка побудована на замовлення Миколи Потоцького у 1751 році за проектом архітектора Б. Меретина. Ратуша збудована в стилі пізнього бароко.      Нижня двоповерхова частина ратуші має невисокий парапет і великий фігурний фронтон. Над нею піднімається струнка двоярусна вежа, що завершується куполом. Скульптури до ратуші виконав основоположник нової барокової скульптури середини XVIII століття Йоан-еорг Пінзель, скульптор фасаду катедри св. Юра у Львові. Головною темою цих творів є боротьба проти сил зла і насильства, апофеоз перемоги. Нині зі скульптур, які були первісно встановлені, мало що залишилося. За тонким синтезом скульптури й архітектури ратуша є неперевершеним твором не тільки в українській, а й у європейській архітектурі тих часів.      Біля ратуші височіє пам’ятник Т. Шевченку, врочисто відкритий і освячений у травні 1994-го, коли виповнилося 133 роки з часу перепоховання Кобзаря в Україні (скульптор В. Савчук).      Недалеко від ратуші, біля підніжжя Замкової гори привертає увагу пам’ятка архітектури XVIII століття - Успенський костьол. Він зведений на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках. Над вхідними дверима костьолу видніється герб Потоцьких “Пілява” з написом про фундацію. Храм не виділяється особливою композицією, хоч і не повторює традиційні зразки католицьких культових споруд. Ваговитий об’єм із стриманою, сухуватою пластикою стін увінчаний маленьким куполом, що переходить у ліхтар. Вражає пишністю декору внутрішнє оздоблення, зокрема вівтар і антиподіум. Дерев’яні статуї і барельєфи виконав скульптор Й.-Г. Пінзель.      Неподалік від костьолу знаходяться руїни замку - пам’ятку архітектури XIV-XVII століть. Фортеця розташована на вершині високого скелястого плоскогір’я з крутими схилами, що спадають до річки й безіменного потічка. Збудований замок із світлого та темно-червоного піщаника на вапняній заправі, про секрети міцності якої ходять легенди. Постала твердиня наприкінці XIV століття як садиба родини Бучацьких. Замок не раз перебудовували після значних руйнувань, після нападів татар і турків.      У плані фортеця утворює викривлений овал з трьома вежами - північною, південно-східною і західною, що не збереглася. Південний бік найуразливіший через підвищений рельєф, тому мури мають тут товщину 3,5 метра. Поряд із вежею зі східного боку були житлові приміщення і в’їзна брама. Вони мали вихід у підземелля. Побутують легенди, що замок сполучений підземними ходами із сусідніми замками і “Монастирком”, що в його підземеллях зберігаються скарби родини Потоцьких.      На схилі вже згаданої гори Федір, недалеко від центральної частини міста стоїть пам’ятка архітектури XVIII століття - монастир оо. Василіан. 1712 року Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіан. На місці костьолу в 1751 році на кошти М. Потоцького розпочали будівництво просторого монастиря, яке завершили у 1753 році. 1771 року збудована церква монастиря оо. Василіан, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Церква побудована у стилі пізнього бароко.      Нарешті, під вечір прибуваємо до нашої домівки – Туристичної бази «НАД СТРИПОЮ». Над Стрипою рікою на дні ущелини, покритої лісом стоять деревяними теремами стоять будиночки. Дуже таки пристойно, - таке загальне вражання членів нашої групи. Після гарної вечері настрій значно поліпшується, вже ніхто не згадує морози і день, що був проведений на колесах. А гарна сауна прямо таки повертаю друге життя. Під бескрайним зоряним небом розходимося по своїм кімнатам. Затра нас чекають нові пригоди.       Автор: Станислав Власенко прочтений: 2651 оценки: 5 от 1 © Свидетельство о публикации № 1967  Цена: 1 noo

Ваши комментарии