І Ви ще будете нам казати...
Автор: Станислав Власенко Дата: 22.05.2002 15:42
Ви не були в Бердичеві? Значить, Ви цілком нічого не знаєте, що таке місто Бердичів.
Ми розповідаємо вам нашу історію.
Місто, що утворилися з сивих давен, завжди жило своїм життям.Щоб нам хто не казав, але своє є своє.
Ну, характер у нас такий. Що отут уже поробиш.
Жили всі у купі. Один за одного стояли, чужинців і близько не підпускали.
А як відчинили кордон, то кинувся наш народець по всьому світу . І тепер, куди не глянь, скрізь наші.
А що таке наші? Де б ви ще бачили таке, - коли наш, але з Німеччини, дзвонить нашому меру і гпитає: “а що вам потрібно?...”
Взагалі, хочемо вам по великому секрету сказати, ой, які в нас зв'язки...
От завод «Прогрес». Колись ну дуже секретний. А тепер у нас демократія, гласність. Хто що захоче, тому й робимо. Норильский гірничо-збагачувальний комбінат. Не просто великий - дуже великий... І контракт солідний - на 3 мильйона долярів. Називається електрофільтратор. Це бочка така величезна, метрів 12 у висоту і 4 у діаметрі. Ви це собі представляєте? І зроблена з титану. А коштує він, між іншим, 15-20 долярів за кілограмчик. І в Україні не випускається. Але хіба це для нас проблема?
А взагалі-то наш заводик цікавий. Нікому нічого не винний. І це в наш час! І грошики робітники справно одержують. У середньому по 250 гривень. Зовсім непогано. 60 % продукції за кордон йде. При цьому 30 % у дуже далеке зарубіжжя.
А ви куштували наше пиво? Хоча, звідки ви про це можете знати? Наше пиво випивають, не встигаючи його вивезти за ворота заводу.
Заводик невеличкий – всього 1 мільйон декалітрів пива на рік випускає. А вік солідний - побудований у 1846 році. Між іншим, чехами. І з тої пори майже нічого не змінилося. Пиво, запам’ятайте, вариться живе. Без усяких там хімікатів, добавок й іншої мерзотності.
Лінію от нещодавно німецьку прикупили. Німець, коли побачив, куди її будуть ставити, плакав гіркими сльозами. А коли оглянувся та пива нашого скуштував – відразу заповажав. Експерти, теж іноземні, ходили. Кажуть, такого не може бути. Ми на цьому заводі жодного відхилення від технології не знайшли. От отож. Знай наших.
А які меблі робимо. Ті ж американці беруть. І ой як беруть. І ще просять. Натуральне дерево, візерунчики. І ассортиментчик нічого - кожен щось вибрати до душі може.
А ще з італійцями дружбу завели. Фабрику взуттєву побудували. Вони-то спочатку уму-розуму нас вчити намагалися. А тепер практично всю продукцію до себе забирають. Дуже ж вона їм приглянулася.
А коли потрапляєш на наш молокозавод – йти звідти не хочеться. Взагалі-то назва ця в історію вже ввійшла. Основна продукція зараз - морозиво. А як усе це було? Хтось по старинці усе сподівався, що держава допоможе. А колгоспи тю-тю...
І народець чомусь молочку, сметанці більше базарним віддає перевагу. Там і якість, начебто, краща, і дешевше (сьогодні люди кожну копійчину змушені рахувати).
Отож, директор із головою виявився, зумів трохи наперед заглянути. Започаткував заздалегідь по селах пункти прийому молока, кіоски торгові. Ми вам продукти, товари - а ви нам молочко домашнє. І проблеми немає.
А який смак у цього морозива! На домашньому ж молочці зроблено. Вся Україна купує: їдять малі й дорослі, не нахваляться.
Ви не помітили у всьому цьому щось єдине? Відповідь сама проситься. Хазяїн є. З великої літери. Що в місті, що на заводах та фабриках. Хоча, ой як несолодко їм доводиться!
Наприклад, закон новий наша шановна влада прийняла. Місту гроші практично лише від місцевих зборів залишили. А що таке місцеві збори? На дорожнє будівництво, приміром, 40 тисяч гривень на рік виходить. Доріжку навколо дому за ці гроші побудувати можна.
А що робити з нашими служивими? Як розміщати, так будь ласка і ніхто і не запитає. А тепер скорочення, а проблеми - це ваші проблеми. Між іншим, найбільший в Україні навчальний центр був. А тепер зась, передисклоковуємо в центр “Десна”. А це, між іншим, четверта зона. Виходить, тут усе поріжемо. А там зелені, і не лише вони, а й всі батьки спитають - куди це наших дітей? В радіоактивну зону? І прикриють. Буде ні нашим, ні вашим. І залишиться наша могутня армія необученна. Щось тут дуже висока, але не зовсім далекоглядна, політика проглядається.
І всі ці – великі і не дуже, сьогоденні і перспективні, проблеми лежать на чиїхось плечах. Вирішуй, мовляв, голова. Тебе обрали - от і розбирайся, керуй. Як пенсіонерів забезпечити, а їх в місті майже половина всіх жителів. Як проблеми безробітних вирішити? Кожен шостий в місті не має роботи, а відтак і заробити на прожиття…
Проблеми, проблеми... Інші б вже усе кинули. Але в нас є і гідність, і почуття відповідальності перед людьми, прагнення хоча б трохи скрасити їм життя в наш скрутний час.
От зону зі спеціальною інвестиційною діяльністю організували. І чого це нам коштувало? Правда, залишилася одна заковика. Щоб цей закон у силу вступив, треба один папірець у Кабінеті Міністрів прийняти. А вони - ні. От як це, за просто так? Ви дуже попросіть. Тоді, можливо, дамо... половину... колись...
Та ми не здаємося.
Журналістів от запросили. Щось своє показати, нехай людям добрим розкажуть про наше місто та його життя-буття. Та й в інших порад питати не чураємося.
Отак і живемо. І вам добра-здоров’я щиро бажаємо.
|
Ваши комментарии
|
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь
О сервере
О проекте
Юмор
Работа
О нас
Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc
|
