Вірші
Автор: Сергій Гайдук Дата: 17.10.2014 16:33
***
Нестерпно щодня жах війни відчувати.
Чому така несправедливість із небес?
Молитвою планету буду захищати
Й цим виявлять свій проти зла протест.
***
Двоє дивилися в одне вікно.
Один бачив сіре, вкрите хмарами, небо
без жодного натяку на промінчик осіннього сонця.
Інший — небесну синь, сонячне сяйво, яскраву палітру липня.
У цей час за вікном панувала зима, падав лапатий сніг.
Двоє дивилися в одне вікно…
***
Назад немає вороття…
Лиш в спогадах терпких, як дим,
Свій власний шлях у кожного життя,
Свій хрест на цвинтарі старім.
Сльози скупі, не завжди співчуття,
Нещира сухість трафаретних фраз.
Хтось слави зажив, хтось — небуття,
Для когось просто зупинився час.
Акупунктура душі
Щедрість і мізерність душ,
Як і все, складені з протиріч,
Відбувається хронічний конфуз
Впродовж багатьох тисячоліть.
Душа має працювати увесь час,
А лікувати її слід добротою,
Прищеплюючи ласку їй щораз,
І житимете у гармонії з собою.
***
У пошуках відповідей на питання:
Хто ти? Навіщо прийшов у цей світ?
Розв’язуючи їх…
Намагайся зберегти автентичність.
Я хочу розуміти світ
Я хочу розуміти світ,
Та важко вписуюсь у нього,
Вже протягом останніх літ
Душа у стані сталої тривоги.
Чому триває неправедна війна?
Коли ні в чому гинуть неповинні.
Чи хтось навмисно гнівить небеса?
А на вустах від цього гіркота полину.
Я хочу розуміти світ,
Однак не зовсім вписуюсь у нього,
Шевченків пам’ятаю «Заповіт»,
Й шукатиму надалі правду в Бога…
***
Для когось осінь — радісна пора,
жовто-червона дивовиж дерев.
Для інших — смуток безпорадний,
сльота і мокре листя, й вітру рев.
Помітно фарби літа вицвіли в саду,
ніби давно поклеєні шпалери,
І відчуття, наче роки твої крадуть
І на поталу віддають саперам.
Справжній
Губи з ботексу, з силікону груди,
тіла сколоті пірсінгом, тату.
Справжню жінку шукаю всюди,
схожі трапляються, та на ту.
Макіяжем обличчя прикрашені,
Ірокези панків на їх головах,
Під чиїмось вони враженням?
Чи хаос у них в мізках?
Приємніше, коли пахне травами,
Жіноче волосся і вся вона,
Ніж штучними «приправами»,
Від яких відвертає сповна.
***
Не хочу чорних, позаяк і білих,
ні будь-якого кольору інших,
ані народних, ані приватних —
не хочу заздрощів.
Натомість хочу — радості.
Природа заздрості гріховна,
як внутрішня, так і та, що зовні.
Радощі, наче сонячні промені,
від котрих тепло стає усім,
як щасливим, так і обездоленим.
***
Я піднімуся на гостру Говерлу,
Дві тисячі кілометрів зможу пройти,
Також наберу намисто з перлів,
Лише б зі мною поряд була ти.
Любов свою присвячую єдиній,
І неповторній, якої більше не знайти.
І хочу, щоби кожної днини
Лише б зі мною поряд була ти.
Я почуття свого кохання
У вірнім серці буду берегти,
Стерплю усі випробування,
Лише б зі мною поряд була ти.
***
Вже тиждень ходжу повз клумбу,
ніяк не наважуюсь зірвати
дивовижні квіти.
Мабуть, тому,
що вони дивляться на мене
щоразу по-іншому.
В ім’я добра
Землі й неба архітектор Бог,
У нього благословення просимо,
На прю, на герць заради перемог
Добра над злом та ладу над хаосом.
Той, хто під себе зазвичай гребе,
Позбавлений святого благородства,
Обкрадає насамперед себе,
Освячене Всевишнім первородство.
Героям Небесної Сотні
Ваші святі імена вже
На пам’ятниках і на стелах.
Народ назавжди збереже
Безсмертного подвигу велич.
Таке нині в людей життя,
Щось сьогодні іще ти значиш,
А завтра? Підеш в небуття,
На левади із сліз і плачу.
В Україні — часи тяжкі,
У численних родинах — муки
Кохану землю на шматки
Роздирають путінські круки.
В майбутнє вірим золоте,
У щасливу і світлу долю,
У злагоду і мир, — за те,
За що Ви звитяжно боролись.
Не одквітне навік весна,
Започаткована зимою,
Священні Ваші імена, —
Небесної сотні герої!
16.04.2014
***
Дивлюся у свічадо,
Бачу дивовижне відображення.
Воно зуміло зробити вигляд,
Що в ньому коридор подовжений.
А там лише шматочок скла…
І ми живемо, наче дзеркала.
Тест на дружбу
Коли довго мовчить телефон,
Так, що хочеться вуха заткнути,
І не чути кроків біля дверей,
І ніхто не запитує у домофон,
Здається, начебто світ зупинився.
Хочеться раптом зникнути,
Для того, щоб тільки дізнатися,
Скільки добрих людей
Були до тебе небайдужими?
Свічадо душі
У ваших очах
я все бачив,
і зорі, і сонце,
і океани, і моря,
ще й ліси, і гори, і ріки…
У вашому зорі
уся ви, мамо,
подивитесь — збагну
поза словами.
***
Непросто здолати простір
безмежний.
Може, простіше — у межах?
Інколи, не сходячи з місця,
пізнаєш більше,
ніж побувавши на Місяці.
Сплін
І знову на дворі осінь,
шелестить на алеях листя,
небо низько, сутінки з просинню,
і роса на пожухлій траві як намисто.
Визирне сонце — познущається,
крізь просвіти у дощових хмарах,
не зігріє, і не намагається
розтопити срібло на травах.
Вистукує по блясі даху
дощ свій безкінечний дріб,
гуляє вітер, не маючи страху,
у лабіринтах сумних дворів.
А дерева, віттям кістлявим,
уранці тримають подовгу туман,
і бажання жеврітиме мляво
дочитать нуднуватий роман.
Місто вранці прокидається
у калюжах, незатишно, і поготів,
від розпуки серце стискається
за бродячих собак і котів.
***
Хитає віти теплий вітровій,
Гаптує ніжну мелодію листя,
Хтось іде, а інших зупиняє: «Стій!»,
Природа шепоче правічні смисли.
Автор: Сергій Гайдук
прочтений: 2292 оценки: 5 от 1
© Свидетельство о публикации № 10218
Цена: 1 noo
|
Ваши комментарии
|
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь
О сервере
О проекте
Юмор
Работа
О нас
Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc
|
